Боевики

Після останньої сторінки в мене виникає лише одне питання: ну чому я її так довго відкладала? Моє знайомство з Кідруком розпочалося з "Навіжених" і якось вони не пішли, так і не змогла дочитати, хоча тепер думаю візьмусь знову. А от читаючи "бот"а та "твердиню" мусила навіть розтягувати задоволення.
Це те, що називається якісно нова українська література. Книга, яку не соромно рекомендувати всім і завжди, книга, що змушує думати і повністю розносить мозок та свідомість. Я полюбила Кідрука ще й за те, що читаючи художню книгу він змушує мене розумово розвиватись і дізнаватись щось грунтовне (не бійтесь наявність науковості не робить цю книгу важкою для розуміння всіх деталей). Під час читання книги часто доводилось відволікатись через прагнення дізнатись більше і навіть візуалізувати деякі моменти і в допомозі ставав інтернет. А періодичні запитання до оточуючих, особливо стосовно зброї та озброєння взагалі заганяли їх в глухий кут, навіть одного разу засікла одного знайомого, що тихенько поки мене не було намагався зрозуміти: що ж я читаю?
Це книга, що не відпускає починаючи з першої сторінки і до останньої. Сюжет до найдрібніших деталей прописаний, всі герої стали рідними, а кінець просто шокував: на фоні більшості літератури, чекаєш, щось типу і жили вони довго і щасливо і померли в один день, а тут щось зовсім інше... Проте розчарування не було в жодному слові, в жодній букві, все дуже влучне і до місця. Не хочу говорити про сюжет - це потрібно читати та й боюсь, що не втримаюсь і обов"язково видам найбільші секрети, але дещо всетаки хочеться відзначити:
- Дуже дякую за рекомендовану музику в кінці книги, дуже потішило)))
- Дуже дякую за просто незвичайну бурю емоцій під час читання (особливо за сцену з Фастум-гелем, сміялась до сліз і зачитувала в голос, правда чоловіча частина колективу не оцінила і не дуже зрозуміла, але це пусте)
І наостанок: ХОЧУ ЩЕ!!!!
З.І. Вийшло якось кострубато і на емоціях, може перепишу згодом