Зарубежная старинная литература
Комментарий к книге Поза межами болю
Рецензия на книгу Конотопська відьма
svitlanka
Двояке враження справила на мене творчість Григорія Квітки-Основ'яненка. Його історії хороші, сатиричні, прекрасно показані різні обряди. Але не все із прочитаного мені сподобалося. Деякі моменти залишилися незрозумілими, для чого було так робити.
«Конотопська відьма» - незрозуміле враження залишилось від повісті. З одної сторони весело було читати, по заслузі отримали сотник і писар, а з другої - кінець трохи дивний, залишає неприємний осад.
«Маруся» - повість про чисте, ідеалізоване кохання. Гарно написано, чуттєво. Цікаво описані українські обряди. Але викликав подив кінець історії. Для чого він? Щоб розповісти про обряд? Чи викликати сум?
«Пархімове снідання» і «Салдацький патрет» - сатиричні оповідання, які викликають усмішку і розказують про виникнення народних поговірок. Правда, "Салдацький патрет" сподобався більше, а от Пархіма було дуже шкода. і
«Сватання на Гончарівці» - прекрасна п'єса, найкраща історія із прочитаних. Весело, цікаво, уявляється на сцені.
-------
Двоякое впечатление произвела на меня творчество Григорія Квітки-Основ'яненка. Его истории хорошие, сатирические, прекрасно показаны различные обряды. Но не все из прочитанного мне понравилось. Некоторые моменты остались непонятными, для чего так делать.
«Конотопська відьма» - непонятное впечатление осталось от повести. С одной стороны весело было читать, по заслугам получили сотник и писарь, а с другой - конец немного странный, оставляет неприятный осадок.
«Маруся» - повесть о чистой, идеализированной любви. Хорошо написано, чувственно. Интересно описаны украинские обряды. Но вызвал недоумение конец истории. Для чего он? Чтобы рассказать об обряде? Или вызвать печаль?
«Пархімове снідання» и «Салдацький патрет» - сатирические рассказы, которые вызывают улыбку и рассказывают о возникновении народных поговорок. Правда, "Салдацький портрет" понравился больше, а вот Пархима было очень жалко. и
«Сватання на Гончарівці» - прекрасная пьеса, лучшая история из прочитанных. Весело, интересно, представляется на сцене.
Такі різні люди. Люди такі різні. Різні таки люди...
Ну що ж, апелюю до Фрейда, котрий свою однобокість трактування психіки людини доказав таким своїм уявним експериментом :
«Давайте спробуємо поставити якусь кількість найрізноманітних людей в однакові умови голоду. По межі зростання голоду всі індивідуальні відмінності зітруться, і на їх місці постане картина одноманітного вираження неприборканого спонукання».
Любов вириває з небуття. Умови одні - а ми ні.