Наука, Образование

“Лісова пісня” – скільки прекрасного при згадці цього словосполучення. Скільки всього емоцій виринає із глибин душі, як русалка; скільки тугу виривається прямо із горлянки, як у вовкулаки... Цей порівняльний ряд можна продовжувати цілу вічність, але це зробить мою рецензію ще менш “науковою”, як того вимагає рецензія, буде схоже скоріш на художній твір-переказ прекрасної драми української поєтеси.

І чому нас, читачів, приваблює цей самий твір над усе? Безумовно, якщо не брати до уваги майстерність Лесі Українки, забути увесь сюжет і надзвичайні персонажі, яких автор “персоніфіцувала”. Так, саме тоді і може виникнути питання, чому нам подобається цей твір.

Світову велич кохання змалювала Л. Українка. В мене виникає думка: “А чи автор не мала на увазі нерівне кохання?” Певно, що все це разом з “еволюцією” почуттів і хотіла донести до свого читача поетеса. Але хто кожен у своїй любові – Лукаш чи Мавка? Відповідь ви повинні дати самі собі і тримати біля свого ж серця.

Ототожнюванням міфологічних персонажів письменниця добивається надзвичайних успіхів: твір стає своєрідним бестселером і ворушить бурю почуттів багатьох людей і досі. Так, це трагедія. Не лише Лукаша, Мавки чи навіть українського народу, зовсім ні, це трагедія кожної людини, яку закували у слова, не даючи їй поширюватися далі.

Великих трудів важило для поетеси написати свою історію Мавки, і це стало вершиною її творчості. Це звеличило і поставило Українку на ступінь геніїв світового масштабу. Про величезні труди автора свідчить лист до її сестри:

Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила.

А Українка вклала усю свою душу, а можливо, і трагедію свого кохання. Хіба одруження це гарант щастя? Робіть висновки. Хіба можна написати так правдоподібно таку трагедію не переживши її? Іноді здається, що за геніальність треба платити. Віддати на алтар кохання, здоров'я, щастя, багатства, або позбавитися таланту...

Платою Лесі Українки стало не лише її здоров'я, я вважаю, своєрідною жертвою стала і “Лісова пісня”, вогонь якої горить і досі у душах її читачів.

Ірраціональні все ж таки люди... Не ставлять кохання на вище місце за багатства, за земне, за матеріальне... Підтвердження тому навела письменниця у своєму вічному творі, саме тому треба берегти національну літературу, щоб вона не зникла під монополією іноземної літератури.

Сонячну енергію буквально має твір. Переглянувши усю концепцію концепцію фольклору у душі народу поетеса створила дещо надзвичайне за своєю природою, яке, я повторюсь, здатне зворушити навіть камінь.

Найпрекраснішим є те, як міфологія тісно сплелася з українськими реаліями, як фантастичне зуміло стати справжнім за допомогою одного лишень слова... Чи не одного? Невмирущого слова. Мені дуже сподобалася ця деяка містифікація збоку Українки. Вслід за Коцюбинським Українка провела нам екскурсію Західною Україною, чиї контрасти захоплюють, і ти поринаєш у вир.

Як ви могли помітити, я просто захоплений цим твором, ніби я попався у якусь пустку, з якої нема виходу. Що ж, я не проти, така неволя навіть приємна.