Зарубежная классика

«Доріан Ґрей» — це вже давно не власне ім'я, а загальне. І навіть — психічний синдром. Розповідати, хто він такий, цей Доріан, і чим славний, гадаю, сенсу не має — хто не читав у школі чи пізніш, той дивився фільм (останній вийшов, здається, 2009 року) або хоча б чув. До речі, якщо і фільм не бачили, то моя порада і не дивитися: вульгарний і спотворений переказ, сконцентрований лише на хіті. Але книга… О, книга — це дійсно шедевр, глибокодумний, іронічний, філософський і, звісно, пригодницький. Наївний Доріан так прагне зберегти свою чарівну молодість, хіба ж можна його за це засуджувати? Згадайте себе 10, 5, навіть 3 роки тому — невже ви не відчуваєте щемкого жалю, що все це — емоції, відчуття, події — пішло? І зараз, всього лиш кілька років потому, ви — це вже інша людина. Доріан куштує всі насолоди і відчуття, які може знайти, захоплюється всім, що трапляється під руку, але попри всі недоліки його способу життя я, певно, не можу цілком його осуджувати. Брати від життя все (з поправкою — хороше), насолоджуватися кожною миттю — чи не в цьому ключ до щастя (один з)? І лорд Генрі, духовний наставник і гуру для Доріана, безкомпромісний цинік — всього лиш ховає за цинізмом нездійснене бажання щастя. Книгу варто читати і перечитувати, розтягувати на цитати (а Вайлд був ще тим майстром висловлюватися) і — прислухатися до себе. Ось це можна прийняти, це цікаво. А це — занадто вульгарно і цинічно. І, повірте, у вашій голові з'явиться багаааато цікавих і, можливо, несподіваних думок :)
І окремо — про видання, але лише одне слово: довершено!
Тож, насолоджуйтеся читанням, гортанням і думанням! :)