‘Марко Вовчок’

У повісті зображено типове життя кріпаків наприкінці 19 сторіччя.

Сидимо було день при днi у дiвочiй та робимо.

Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших, чуємо.

Молода панночка, що тількі но повернулася з навчання, не дає вільно вздохнути своїм кріпакам. У молодої дівчини адський характер, вона є справжнє стерво. За короткий час вона змусила плясати під свою дудку не тількі бабусю, але й новоспеченого чоловіка, котрий стає справжнім підкаблучником. (хоч до знайомства з нею вважався страшним гордяком, але нічого такого я за ним не примітила).

-Гляди ж, - каже пані,- як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!
-Буду, серденько, буду!

Мене дуже здивовує, як це її чоловік, полковий лікар, від неї не втік ще до весілля??

Хоче він води напитись, - вона:
-Не пийте, не пийте!
-Чому?
-Я не хочу! Не пийте!
-Та коли ж я хочу пити!
-А я не хочу! Чуєте? не хочу!
І вже так гляне чи всміхнеться, що він послухає.

Та після такого треба було брати ноги в руки та тікати поки ще мав можливість...

Панночка не дає спокійного життя власним кріпакам, з її приїздом на хутір чоловіка, спокійне, безгорісне життя кріпаків закінчується.

"Таке молоде, а таке немилосердне, господи!"

Але, як показали нам Прокоп й Устина вихід зі, здавалося, безвихідного положення кріпака існує...