Современная проза

ФЛЕШМОБ - 2015

Є книги, читаючи які, відчуваєш себе стороннім спостерігачем того, що відбувається, не замислюючись над мотивами вчинків героїв, приймаючи їх таких, якими задумав автор. Читаючи роман Джона Ірвінга, я стала саме таким стороннім спостерігачем, якого не торкнула сама історія, але змусив задуматись її контекст. Люблю читати історії дорослішання і сімейні саги. З великою кількістю сторінок, розкриттям таємних брудних історій і чистих помислів навіть другорядних героїв. З гумором і можливо еротичними моментами. Але у Ірвінга я не знайшла цього. Точніше сага є, але не сімейна, а сирітська. Весь цей улюблений реалізм приправлений нудотністю і пахне ефіром та ранніми грейвенстинами, які так підходять для пирогів.

Долі покинутих дітей, проблеми вагітних жінок, вся ця безвихідь, на яку не хоче звертати свою увагу суспільство. Автор занурює читача у світ дійсності не соромлячись в описах. Тут дізнаєшся, що таке аборт, пологи, як проводять розтини зародків і ненароджених дітей. В деталях. Коли я стала гуру акушерства, а на пів ставки патологоанатомом, і мені перехотілось кидати книжкою об стіну від нудотності сюжету і верещати "Боже, за що мені трапляються такі книжки", Ірвінг винагородив мою терплячість, додав жменю цукру до свого кисло-терпкого яблучного сидру, розповідаючи про життя сиріт поза межами притулку. В яблуневих садах, чужих сім'ях, на верфі чи чортовому колесі. Про самотність і любовні трикутники. Про їх життєві правила і моральний вибір перед собою і Богом.

Роман не дає читачеві спокійно перегортати сторінки, засинаючи з книжкою на колінах, перша чверть роману гранично жорстка і подібна до скоринки на яблучному пирозі. Захочеш - розгризеш і доберешся до начинки, ні - роман тобі не по зубах і не твоє це зовсім. Природний відбір.

Прочитано в рамках флешмобу. Дякую Ileor за яблучно-терпку правду.