‘современная украинская литература’

Коли людині страшно комусь розповісти свої таємниці, їх можна викласти на папір. Саме так вчинила Лариса, головна героїня книги Олени Печорної.
Лариса з'явилась на подвір'ї сільської знахарки, старенької Марії Степанівни абсолютно неочікувано. Хто може приїхати сюди, в глухе село Чорнобильскої зони? І чому? Молодим би жити у великих містах, а тут...доживают старенькі свого віку. Про своє минуле обидві жіночки мовчали: в Марії Степанівни помер єдиний син, чоловік просто згас, це було наслідком найстрашнішої ядерної трагедії ХХ століття; Лариса ж ніяк не могла розкрити своє життя, а воно насправді виявилось страшним: батьки-алкоголіки, вбивство любої сестрички; дитбудинок; зґвалтування тим, кому за це нічого не буде...А далі настрашніше - хвороба єдиного та такого дорогого синочка. Заради врятування найдорожчої людини в житті Лариса стає повією, навіть робить, якщо можна так сказати в даному випадку, кар'єру - приймає лише елітних клієнтів. Вона не знає, що на неї очікує в подальшому, адже її дитя викрадають.
І ось Лариса вже з невиліковною хвобою починає нове життя з такими ж нещасними людьми, які у свій час втратили найдорожче - хто дитину, хто кохання всього життя, а хто й потерпає від чоловічих побоїв.
Але, коли жінка сильна, вона обов'язково витримає всі жахіття, які тільки можливі.
Насправді, це шокуюча своєю жорстокістю історія життя звичайною жінки. Чи можна її засуджувати? На мою думку, ні в якому разі - Лариса з самого дитинства любила, відчувала і мала велике сердце.