‘сучасна українська література’

Так скалося, що 23-го лютого з'явився выльний вечір і пригадавши про презентацію книги Люко Дашвар "Покров", яка манила до себе ще у фіровому магазині "Книжкового клубу. Клубу сімейного дозвілля", я вирішила завітати до "Книгарні Є" у Харкові аби познайомитися с українскою письменницею (не так все багато я зустрічала письменників). Після історії з Кідруком, до якого я не прийшла на презентацію, бо не читала раніше його книжок, а через місяц купила "Бота" і гірко пожалкувала, що прогавила таку можливість. Тому пішла на прентацію досі нечитанного мною автора Люко Дашвар.
Я чекала більшого від цього заходу. Люд стояв навіть на вході муж рамками для захисту від крадіїв. Схоже, що Ірина Іванівна стомилася після першої зустрічі в місті (не знаю, що то було), та вона лише відповідала на запитання читачів і демонструвала необізнанність на теренах літератури. Нажаль. Але книгу я всеодно купила, підписала і прочитала.
По-перше, обкладинка - вона неймовірно цупка і по-оксамитовому приемна. Кольори насичені, аж густі. Всередині папір кольору слонової кістки: не дуже товстий, але й не тонюсінький. Початок кожного розділу акуратно виокремили :3 Як на свою вартість (45 грн. з копійками) оформлення пречудове.
Розповідати подробиці сюжету зайве, як на мене адже це не короткий пересказ як на уроці літератури)
Герої Дашвар прописані детально, не можна придиратись. У кожного своя історія, а їх у книжці дуже багато. Описані родові дерева двох головних героїв. Все як у найтаємничіших сімейних сагах. Разом з героїнею можна і посміятись, і поплакати. Головне те, що Марьяна доносить до читачів у цій історії - пам'ять роду. Хто знає своїх предків до сьомого коліна завжди знаходиться під захистом.
Окремо треба говорити про політику у творі. Сама автор зізнавалася, що написала книжку до Майдану, та після того не могла мовчати і описувати події 2013 року неполітизовано (а можливо і спецзамовлення, хто його знає). Революція гідності справді постала майже героїчно ідеальною і далеко не всім читачам прийшлася до смаку. Я сприймаю це простіше - художній твір завжди є вигадкою. Не варто вірити у все, що пишуть у "художці". Це не документалістика.
Єдине, що мене знітило - це завершення лінії Ярка. Чи повернувся він з Донбасу?..