‘житейские истории’

І Олена Печорна, безумовно, теж...
Неймовірна історія, яка здатна оживити кам'яне серце.
Здавалося, коли всі подружки знаходили свою долю, обпікалися, були щасливими у коханні, Леся Райська мала єдину любов і на все життя - малювання. Пензлі й фарби завжди супроводжували юну художницю. Пензлями й фарбами вона, можливо, написала собі долю, прекрасну й гірку водночас.
Дитинство дівчинки було не легким. Уявляєте, як жити з бабусею, бути позбавленою маминих поцілунків у чоло й татових жартиків про хлопців? От і я не уявляю. А Леся жила. Не зважаючи на все це, вона виросла дівчинкою з добрим серцем. Її вчинки не були позбавлені моралі, а якщо й нагадували щось дуже віддалене, то проти долі, панове...
Я встигла полюбити Олену Печорну, якась вона близька, рідна, ніби подружка, яка зазирає в дівоче м'яке серце.
Книга дала урок: не йдіть проти, не йдіть всупереч, ідіть поруч з долею, звісно.
Чарівність життя справді в тому, що все над нами зверху вирішено...